«Просвіта» на Полтавщині в добу Гетьманату Павла Скоропадського. Українізація освіти

На урочистостях з нагоди відкриття промовляв один із фундаторів «Просвіти» на Полтавщині Віктор Андрієвський. Він передав вітання від гетьмана Павла Скоропадського і оголосив, що «утримання професорів і технічного персоналу бере на себе держава». Проте, за даними з монографії «Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка: з історії перших десятиліть діяльності» (автори – викладачі гуманітарних дисциплін Олександр Єрмак і Галина Білик), факультет фінансувався з державної скарбниці лише в останні два місяці правління гетьмана Павла Скоропадського. «Утримувався факультет за рахунок коштів, що надходили від полтавської «Просвіти», губернського земства, міської Думи та Полтавської спілки споживчих товариств. У перший рік на факультеті навчалося 312 студентів, а весною 1919 р. до них додалося ще 107», – уточнює у іншій монографії Віктор Ревегук.

Навчання відбувалися спершу в приміщенні Українського клубу, згодом — у приватній гімназії Старицької та музейних кімнатах губернського земства. Науковці Олександр Єрмак і Галина Білик у згаданій вище монографії оприлюднили уривок з розвідки краєзнавця-просвітянина Петра Ротача «Кілька штрихів до біографії професора Івана Рибакова», а саме виписку із «заліковки» №215 студента словесного відділу Ю.З. Жилка (згодом поета, репресованого у 1938 році). Із цього цікавого документу видно, що Жилко був зарахований на факультет 27 серпня 1918 року, також там оприлюднено відомості про предмети та викладачів. Так, С. Кульбакін читав вступ до мовознавства, І. Чаленко – історію філософії, Ф. Шмідт – теорію мистецтва, К. Гриневич – історію староукраїнського мистецтва, М. Сагарда – історію християнства. А діяч «Просвіти», історик, мистецтвознавець, археолог, етнолог, учасник Українського клубу в Полтаві Вадим Щербаківський знайомив молодь із мистецтвом в Україні. До речі, він у спогадах, написаних 1953 року, передав атмосферу, яка панувала на історико-філологічному факультеті:

«Аудиторії завжди були повними.Студенти, здебільшого молоді селяни, були активними й у навчанні, й у громадських справах,мали представників у професорській раді. Щосуботи діставились своїх сіл, звідки приносили харчі,ділилися ними із своїми викладачами.Це була дуже велика і цінна допомога,бо вартість грошей падала,так що вони не мали жодної покупної сили».

Мережа шкіл

У 1918 році розширилася мережа шкіл в селах Полтавщини:

«Лише в Полтавському повіті налічувалося 488 початкових шкіл. На їх утримання протягом першої половини 1918 р. було витрачено 204.576 крб. До перших класів початкових шкіл з українською мовою навчання в Полтаві записалося 564 дітей, а з російською мовою навчання — 338. У зв’язку з цим шкільна секція міської управи перевела 15 початкових шкіл міста на українську мову навчання, а в 11 залишила російську. Збільшилася і кількість вищих початкових шкіл, які в селах Полтавщини відкривалися виключно з ініціативи і на кошти сільських громад. Якщо на початку 1917 р. на Полтавщині було 36 вищих початкових школи, навесні 1918 р. — 49, то на кінець цього ж року — 190. Всі відкриті в період Української революції вищі початкові школи були з українською мовою навчання. Існуючих за царизму російських шкіл залишилося не більше шести.11 червня з ініціативи місцевої «Просвіти» українська гімназія відкрилася в селі Литвяки Лубенського повіту. Для її облаштування селяни шляхом добровільних пожертв зібрали більше 6 тисяч карбованців. Влітку українська гімназія відкрилася в селі Лука Лохвицького повіту, а в Оболоні Хорольського повіту — гімназія і реальне училище. У Полтаві розпочала роботу перша в місті повна жіноча українська гімназія, що перебувала у віданні повітового земства. 27 жовтня було відкрите вище початкове училище і змішана гімназія імені Г. Сковороди в Чорнухах. На її утримання місцеве земство асигнувало 5 тисяч карбованців і одну тисячу карбованців на стипендії для найбідніших дітей. Така ж українська гімназія була відкрита і в Зінькові. Тимчасово вона працювала у приміщенні Першої хлоп’ячої гімназії. У селах губернії в період Гетьманщини було відкрито близько 40 середніх шкіл», – стверджує кандидат історичних наук Віктор Ревегук.

Від часу створення (літо 1917) Перша Полтавська українська гімназія імені І. Котляревського не мала власного приміщення. Тож, Постановою Міністерства освіти гетьманського уряду Павла Скоропадського від 21 травня 1918 р. гімназія була взята на державний кошт. До Полтавського губернського земства постійно надходили клопотання про відкриття в селах українських гімназій. Для будівництва шкіл волосні управи виділяли земельні ділянки. Заробітки вчительства не були стабільними і, зазвичай, залежали від фінансових можливостей місцевих земств. Навчання було платним ( 200 крб. на рік), але воно не покривало витрат на утримання гімназистів. Відтак часто фінансуванням гімназій опікувалися кооперативні товариства і «Просвіти», які збирали серед населення благодійні внески.

Вчителів початкових шкіл з українською мовою навчання готувала полтавська Олександро-Миколаївська церковно-учительська школа. У період гетьманату її трансформували в учительську семінарію, назвавши на честь видатного письменника, педагога і мовознавця Бориса Грінченка.

Спільними зусиллями полтавських «Просвіт» і земств протягом декількох місяців 1918 року постала ціла низка недільних і вечірніх шкіл для дорослих. Лише в Полтавському повіті їх налічувалося понад 70. На їхнє утримання місцеві «Просвіти» витратили більше 60 тисяч карбованців, а волосні земства — тридцять тисяч. Задля розвою позашкільної освіти в кожній волості Полтавського повіту була введена посада вчителя-інструктора. Протягом 1918 р. недільні й вечірні школи для дорослих тут закінчило більше двох тисяч чоловік. Крім елементарних знань з граматики, вміння читати і писати учні одержували також початкові знання з історії України, українського народознавства і природознавства, народного права, агрономії, садівництва і городництва.

Матеріали систематизував Олег Пустовгар,

перший заступник голови Полтавського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта»