Особистості фестивалю у Опішні – шахтар-кераміст, жінка-коваль та майстер народної іграшки

На гончарський форум привезли старовинний зразок кераміки – так звані «димлені вироби». Не звичного для нас чорного кольору, з вибагливими формами. Виробництво надзвичайно копітке, вимагає неабиякої уваги та вмінь- розповідав нашому кореспондентові Сергій:

«Техніка ця на на теренах України трохи була призабута. А збереглася саме на Львівщині, у селі Говорещина. Димлена кераміка має свою історію, ій вже близько 4 тис років. Це один із способів, коли люди додумалися забити у глині пори. Давній дуже метод, випалюється у гончарному горні, старим дідівським методом, дровами. Нагрівається до 960-ти градусів, в пічку закидуються дрова і засипається то все землею, щоб доступу повітря не було. Тобто, без доступу повітря ці дрова у температурі такій вони горіти не будуть, вони тліють і стають деревним вугіллям, а кераміка робиться чорна.

На відміну від багатьох колег по цеху Сергій Івашків не є вихідцем з гончарської родини. Він, як і багато земляків з містечка Червоноград, – шахтар. А тому опановувати секрети керамічної справи довелося самотужки.

«Мої майстри, ті що мене вчили, вони поїхали до Богдана Бокусевича. Там їх група ентузіастів, сім чоловік було, на початку 90 х років, от вони приїхали туди до нього і кажуть: «Навчіть нас із глини робити!». «А ви звідки?». «Ми з Червонограда». « Ну, то везіть КАМАЗ вугілля, і я вас навчу»

Своє мистецтво Сергій Івашків представляв на багатьох українських та міжнародних заходах. Вважає, що наша культурна спадщина – одна з найбагатших у світі. Тому плекати її, відроджувати – головне завдання нинішніх майстрів.

За словами Алли Івашків, у Опішні вони не вперше. І завжди Національний фестиваль для родини – добра нагода зустріти старих друзів.

Решетилівські шедеври

Ми говоримо «Решетилівка» і в уяві одразу постає вишивка. Але не тільки нею славне на увесь світ це містечко. Майстер Іван Деркач виготовляє оригінальні панно і картини з кераміки. І робить це настільки віртуозно, що його роботи оцінили у італійському Палермо.

Колишній спортсмен, вчитель фізичної культури. На початку життєвого шляху Іван Деркач і уявити не міг, що колись його головним заняттям стане мистецтво. Мріяв про спортивні звершення та рекорди. Однак, не так сталося як гадалося, і після проблем зі здоров’ям неочікувано для себе самого захопився виготовленням керамічних панно. Одне з них – «Плин часу» відзначили на етнофестивалі в Італії. Туди Івана Деркача запросили представники української діаспори. У своїх роботах він поєднує абстракцію та фольклорні мотиви. Окрім панно робить ще й обереги, якими користувалися наші пращури:

«Кожен символ відповідає своєму призначенню. І для здоров’я і для творчості, торгівлі. Родючості. Років три назад прийшла жінка, вона купила оберег «Ладинець», (це жіночий оберіг), і каже, що народила дитину. Є подорожник оберіг, який оберігає людей у дорогах. Теж людина попала в скрутне становище, то допоміг мій оберіг, що був у машині».

Ескізи Іван Деркач створює сам, а потім їх вдосконалює його брат, відомий художник-килимар Василь. Загалом, на думку пана Івана – мистецтво це неймовірна терапія і воно здатне змінити життя кожної людини.

«Творчість завжди перемагає. Я переніс дві складних сердечних операції. Бачите. Себе нормально почуваю. Завдяки оцьому всьому. В мене такий робочий графік – з шести годин ранку я працюю, до 11 годин. Потім їду займаюсь домашнім чим небудь. Задача – кожен день щось робити, і тоді буде результат» – запевняє Іван Деркач

Розрив шаблонів: жінка-коваль Ніка Музичко

Ковальство здавна відоме багатьом народам світу. Виробництво заліза та його обробка методом гарячої ковки були відомі на землях сучасної України ще задовго до нашої ери. Образ коваля є популярним у світових міфології, фольклорі та мистецтві. Нині ковальство переживає потужну хвилю відродження.

Колись кузня була особливим та обов’язковим місцем для кожного села. Навіть говорили «Доки чути звук наковальні – доти живуть люди». Ковалі користувалися великою пошаною та авторитетом у громаді. Крім того, це ремесло було оповите купою найрізноманітніших забобонів та легенд. І вважалося, що жінка не має права входити до кузні. Але це було колись. Нині жіноцтво заперечує ці заборони. Гостею ковальського фестивалю що пройшов у рамках Національного форуму гончарства, була львів’янка Ніка Музичко. Її любов до металевих справ розпочалася саме у Опішні: