Народний артист України Олексій Богданович про те, чому не любить суржик, мало знімається в українському кіно і не спілкується з російськими колегами

Завтра у Полтаві завершуються гастролі Київського Національного драматичного театру імені Івана Франка. Наш глядач побачить постановку «Річард III» за однойменною п’єсою Шекспіра. У ній задіяний «зірковий склад» колективу – Богдан Бенюк, Остап Ступка, Олексій Богданович. Напередодні спектаклю Олексій дав ексклюзивне інтерв’ю нашому сайту.

Олексій Богданович вважається взірцем мови і вимови. І ось сьогодні ви перебуваєте у Полтаві – столиці українського суржику. І якщо ще кілька років тому суржик вважали майже маргінальним мовним явищем, нині це окрема субкультура, суржик популяризують і навіть пишуть на ньому літературні твори. Як ви ставитеся до суржику?

– Я сьогодні багато ходив по Полтаві, і мені було дуже прикро, що звучить багато цієї незрозумілої мови. Я не можу назвати це російською мовою. На мою думку, це такий атавізм. Прикро. Якби ще це була чиста російська мова, але ж це не має стосунку до російської мови. І до української теж. Щодо мене, то я ж сам із суржикомовної місцевості, народився і виріс у Сумській області, що межує з Росією. Але в силу того, що почав працювати в україномовному колективі, то я не те що змушений був, а неодмінно мав вивчити українську досконало. Тому за два–три роки я нею оволодів. Я скоро буду на радіо писати один твір українському мовою, і от я читав і дивувався, як можна вживати русизми, такі не характерні для української мови звороти… Раніше існував інститут літературних редакторів, вони ретельно стежили за подібними речами, а тепер цього немає. На жаль. І виходить воно все дуже часто недолуге.

Ви були одним із прибічників прийняття мовних законів і законів про мовні квоти?

– Це було б дивно: жити в Україні і не мати квот на рідну мову. Це неправильно.

Ви сьогодні приїхали як театральний актор, а мені би хотілося поговорити про кіно. Ось вже кілька років у ЗМІ багато говорять про розвиток вітчизняного кінопродукту, великі гроші на нього держава виділяє. Чи побачимо ми вас найближчим часом у кінопрем’єрах?

– Нещодавно мені запропонували взяти участь у зйомках однієї стрічки. Я вже знімався за своє життя так багато, що зніматися аби зніматися мені не має сенсу. Я не голодний, заробляю на шматок хліба. Грати аби грати мені не цікаво. Такого матеріалу, який би я хотів втілити, його поки немає. І я не роблю з цього якоїсь трагедії. Я чекаю. Сподіваюся, що скоро з’явиться робота, яка мене зацікавить. Дай Боже, щоб українське кіно розвивалося, але, чесно кажучи, ті фільми, які я дивився останнім часом, на мене не справили враження. Але ж це та кількість, що має перерости в якість. Якщо взяти Голлівуд, там щорічно знімають по чотириста фільмів. Дійсно хороших – близько десятка. Якщо ми зніматимемо хоч би сто фільмів на рік, то ми почнемо презентувати українську культуру на міжнародних фестивалях. Якщо це буде дві-три гідних стрічки – це вже буде велика перемога для України.