Музей Володимира Короленка : славний ювілей, драматичне минуле

Цьогоріч минає дев’яноста річниця  заснування Полтавського літературно – меморіального музею В.  Г.Короленка. Його історія розпочалася у 1928 році. Тоді  пройшла виставка з нагоди 75-річчя від дня народження класика. На основі цієї виставки у 1940 році було створено музей, завідувачкою якого стала донька письменника,  Софія Володимирівна. Літопис музею рясніє періодами злету, повного руйнування та своєрідного воскресіння. Але його найтрагічніша  сторінка – Друга Світова війна.

ЖИТТЯ МУЗЕЮ ВОЛОДИМИРА КОРОЛЕНКА ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ – ЦЕ БІЛА ПЛЯМА ДЛЯ НАКОВЦІВ

Життя музею В. Г.Короленка в Другу світову можна розділити на дві сторінки – це життя музею в евакуації і в окупації. Про першу сторінку ми знаємо багато подробиць завдяки спогадам ЛюбовіГейштор , подруги і соратниці доньки письменника СофіїВолодимирівни Короленко.А про те, як жив музей у Полтаві майже нічого не відомо. Кілька уривків, спогадів та згадок у пресі. Жодних документів. Жодних свідчень чи актів.

Софія Короленко почала пакувати речі для від’їзду в глибокий тил одночасно з Краєзнавчим музеєм. Передусім, рятувала найцінніше – архів батька. Його листи, статті , незакінчені твори тощо. А ще – сімейні реліквії, особисті речі, яких, втім було не дуже багато, адже класик, як відомо, був скромним і не вибагливиму побуті.

Титанічними зусиллями Софія Володимирівна домоглася , аби їй виділити куточок у вагоні, що вирушив до Уфи. Туди поїхала частина експозиції. Сама ж пані Софія планувала лишатися у Полтаві. Однак згодом змінила рішення. Як відомо, у музеї працювали її гімназичні подруги , єврейки за національністю. Дізнавшись про етнічні чистики, що їх влаштовують німці на захоплених територіях, Софія вирішує вивезти своїх співробітниць подалі в тил. У холодній теплушці вони виїздять до Свердловська,з ними ж їдечастина експозиції. Їхали понад 20 діб. Кілька разів потрапляли під обстріли, однак доїхали. Музей розмістився у обласній бібліотеці, де їм виділили невеличкий куточок. « Моя щілина» – назве згодом своє робоче місце Софія Короленко.

« І пані Софія і її подруги надзвичайно бідували, їм навіть доводилося продати дещо з колекції, аби не померти з голоду – говорить старший науковий співробітник музею Короленка Ольга Вечерок -але допоміг щасливий випадок. Про приїзд Софії Короленко дізнався Сергій Вольмір, давній друг В. Г Короленка. Саме завдяки його старанням вони і вижили. Влаштовували літературні вечори, читали лекції тощо.»

У БУДИНКУ КОРОЛЕНКА ЖИВ НІМЕЦЬКИЙ ОФІЦЕР

З історичних джерел до нас дійшло його ім’я – це був гебіц комісар Астер і жінка, за спогадами сучасників її називалипані Тірель. Саме вона доклала особливих зусиль до вивезення і пограбування садиби. Вивозила, переважно, меблі та інші побутові речі. «Як відомо, до війни бібліотека Короленка налічувала понад шість тисяч томів. Після війни лишилося близько тисячі – з тих найцінніших, що врятувала у евакуації пані Софія. Тими ж, що залишилися, нові господарі просто топили піч. Перед від’їздом з Полтави Астер власноручно підпалив дім. Повернувшись до рідного міста у 1945 року Софія Короленко побачили лише згарище. Від меморіального будинку лишився тільки фундамент. Тому експонати розміщували по квартирах та різних установах. А відбудовувати садибу почали на весні 1946 го. Полтавці влаштовували суботники, допомагали хто як міг, і вже 25 грудня,до 25 річниці від дня смерті письменника музей знову відкрили» – розповідає Ольга Вечерок

Тоді ж за роботу під час війни пам’ятними медалями нагородили усіх співробітників музею, і так почався новий відлік для закладу, нове життя . Яке стало можливим тільки завдяки ентузіазму Софії Короленко та її соратниць.

Нині музей Короленка – це не тільки музей у класичному розумінні цього слова. Тут шукають нові методи для того, аби зацікавити молодь, дітей. Проводять концерти, кіноперегляди, квести і багато іншого. Про це – у наших наступних публікаціях

Алла Широкова.