ГО "Громадське об’єднання Полтава"

Останнім часом відзначається зростання активності громадянського суспільства і, як похідне від цього – громадських об’єднань, практично у всіх сферах діяльності. Тим не менш, на фоні високої потреби в допомозі громадських організацій щодо вирішення найважливіших соціальних проблем, ступінь їх активності все ще істотно нижче, ніж ступінь їх необхідності. У зв’язку з реаліями сьогодення та процесом трансформації українського суспільства, громадські об’єднання та організації переживають новий етап становлення, поступово складаючись у єдину структуру зі специфічними правилами і механізмами функціонування. Вони здійснюють свою громадську діяльність, спираючись на нові орієнтири, шукають більш ефективні форми взаємодії з молоддю, державною владою, ЗМІ, комерційними організаціями, а також між собою.

Грома́дська організа́ція — об’єднання громадян, яке створюється для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо). (https://uk.wikipedia.org/wiki/). Громадські організації створюються на основі самоуправління і самодіяльності. Вони здебільшого мають фіксоване членство, свій статус, структуру та ін.

Ефективність функціонування українських громадських організацій напряму залежить від рівня доступу до різних соціальних ресурсів в рамках національного простору. Значущим є те, якою мірою громадські організації виступають джерелом зміни ціннісних орієнтацій громадськості і формують стереотипи свідомості і поведінки, будучи посередником між особистістю і суспільством.

Цілком очевидно, що держава не повинна виступати в ролі агентства, керуючого соціальними послугами. Як казав відомий американський соціолог Пітер Друкер, “Завдання держави — розробляти правила і вводити їх в дію силою закону, бізнесу — заробляти гроші. Завдання організацій соціального сектора (громадських організацій) — сприяти здоров’ю та благополуччю людини… Ці організації служать ще одній, не менш важливій меті. Вони пробуджують почуття громадянської відповідальності. Все, що ми можемо робити в якості громадян — це голосувати один раз в декілька років і регулярно платити податки. Беручи участь у роботі організацій соціального сектору, можна внести в таке положення речей певні корективи”.

У країнах з розвиненою демократією роль громадських організацій публічно визнається державою. Як правило, громадські організації розцінюються як партнери у вирішенні багатьох соціальних проблем суспільства, а часто відіграють ключову роль в цьому процесі. Так, у Великобританії в 1997 році був навіть прийнятий офіційний документ, що проголошує основні принципи партнерства між урядом і громадськими організаціями. Важливість ролі громадських організацій підкреслюється також активною реальною участю лідерів держави у таких подіях, як щорічні національні конференції громадських організацій, збори добровольців то що.

Держава повинна розглядати громадські організації як постачальника суспільно значущих послуг. Вони є платформою для співпраці людей, які поділяють спільні цінності, захоплення, захищають і поширюють свої погляди. Організації створюють можливість колективної діяльності, об’єднують людей, охочих зробити щось разом. Вони збагачують їх життя і життя спільнот, в яких вони живуть.

Будучи виразником групових вимог і інтересів, громадські організації дають різним групам можливість впливати на владу і громадську думку, і, таким чином, часто призводять до системних перетворень. Організації часто є двигунами інновацій системного характеру – проектів законів, інституційних рішень, інструментів громадського діалогу. У Польщі прикладом такого роду впливу може бути прийняття у червні 2003 року Закону про соціальне працевлаштування, який лобіювався організаціями, що працюють з безхатченками та залежними особами.

Громадські організації є школами демократії. Вони вчать участі у громадському обговоренні важливих проблем, і демократичної конфронтації власних інтересів з інтересами інших. Що в рівній мірі важливо, вони формують громадських лідерів, ефективних менеджерів. Організації це також альтернативний шлях висування політичних еліт. Це єдині місця, де непокірні або не зацікавлені чиновницької або комерційної кар’єрою люди, можуть навчитися ефективно діяти.

Громадські організації виконують різні функції в суспільстві: навчають, допомагають, запобігають негативним наслідкам соціальної нерівності, пропонують і впроваджують інноваційні рішення і т. п. В умовах стабільної демократії, їх значення для держави, для бюджету, для дискримінованих груп, для всяких ентузіастів, лобістів або меншин важливо, а іноді фундаментально.

У даний час в Україні спостерігається парадоксальна ситуація. З одного боку громадські організації розробляють законопроекти, спрямовані на розвиток їхніх саморегулятивних функцій, впровадження цивілізованих стандартів і норм діяльності у профільних сферах, галузях чи секторах. Разом з тим, активність громадських організацій має ізольований характер: кожна організація діє самотужки, координація дій та спільна методологія відсутні, і як наслідок – у більшості випадків позитивний результат виявляється недосяжним. Негативним також є і той факт, що рівень довіри громадян до громадських організацій досить низький. На сьогодні основними причинами такої недовіри є:

• зайнятість громадян повсякденними проблемами виживання;
• недостатня інформованість про діючі громадські організації;
• пасивність громадських організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності;
• низька оцінка ефективності їх діяльності.

Ще одним важливим фактором, який негативно впливає на довіру суспільства до діяльності громадських організацій є заполітизованість деяких  з них. Досить часто за допомогою «кишенькових» громадських організацій, створених політично-олігархічними кланами, вирішуються «шкурні» проблеми та лобіюються інтереси, далекі від інтересів громади.  Нажаль, часто створення таких «псевдо громадських» організацій ініціюється особами, які не мають ніякого відношення не тільки до такого поняття, як «моральний авторитет», а, навіть, просто, «здоровий глузд».

Було б доцільно для тих громадських організацій, які спрямовують свою діяльність у публічну площину, ввести обов’язкову публічну перевірку на «соціальну чистоту». Якщо певна громадська організація спрямовує свої дії на агітацію, «лобіювання», проводить публічні акції та дії, вона повинна надати громаді відомості про  свою діяльність за останні, наприклад, два роки, вказати джерела фінансування своєї роботи. Це унеможливить вихід на публічну сцену політично-олігархічних псевдо громадських організацій. Чому людина, яка йде на державну службу повинна надати довідку з психо-неврологічного диспансеру, а громадський діяч, який, часто навіть не розуміючи суті проблематики, критикує та ображає держслужбовця. Чи має він на це право, якщо, наприклад, є «документованим» інвалідом за психо-неврологічним захворюванням?! Можливо і громадські діячі теж повинні проходити обстеження на стан психічного здоров’я? І це не є обмеженням їх прав та свобод. Крім прав є ще й відповідальність за свої слова та дії.

Україна зараз переживає дуже нелегкі часи. Виклики сьогодення сприяють розвитку волонтерського руху, як вищого прояву громадянської відповідальності. Нажаль, поряд зі справжніми героями-волонтерами та волонтерськими рухами, процвітає шахрайство та популізм. Відсутність регулювання на законодавчому рівні діяльності волонтерських організацій сприяє тому, що під виглядом добрих справ, деякими «волонтерами» твориться беззаконня.

Навіть добрі наміри та дії волонтерів не завжди насправді йдуть на користь українцям та державі в цілому. Взяти хоча б волонтерську допомогу воїнам АТО. Забезпечуючи своїми коштами  обороноспроможність держави, волонтери тим самим розв’язують руки високо посадовцям – крадіям, які привласнюють бюджетні кошти, що повинні спрямовуватись на армію. Чи довго б гола та боса армія терпіла таке відношення до себе з боку держави? Мабуть таки ні! І тоді б можновладці врешті решт зрозуміли, що обов’язково понесуть справедливе покарання за свої злочинні дії та злочинну бездіяльність.

Для того, щоб громадська організація активно впливала на суспільний розвиток, від неї вимагається чітко налагоджена організація роботи. Результативність її діяльності перебуває в прямій залежності від соціальної активності членів організації, від їхніх можливостей впливати на процеси, що відбуваються як всередині країни, так і за її межами. Пасивність, застій і бюрократизація в будь-якій громадській організації негативно позначаються як на діяльності самої організації, так і на житті суспільства.

Громадські організації є вагомими чинниками суспільних перетворень, вони впорядковують суспільне життя. Застій у їхній діяльності впливає на життя всього суспільства, призводить до зниження ефективності його діяльності.

Виражаючи інтереси людей, громадські організації повинні сприяти утвердженню в Україні таких ознак громадянського суспільства, як:

• забезпечення вільного волевиявлення, реалізації численних та різнобічних інтересів громадян;
• пріоритет громадянських прав особистості та її повага до державних законів;
• плюралізм ідей, поглядів, переконань, соціальних ініціатив тощо.

Проте в Україні громадські організації ще не впливають належним чином на суспільні процеси, оскільки більшість з них мають формальний характер, що зумовлений низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Серйозною перешкодою на шляху ефективної діяльності громадських організацій є низький рівень їх фінансування. Важливою проблемою є також неможливість належного налагодження відносин між громадськими організаціями та органами влади. Не менш важливим є те, що питання функціонування громадських організацій мають бути врегульовані на законодавчому рівні.

Отже, громадські організації є невід’ємною складовою будь-якої демократичної та правової держави. Саме в їх діяльності втілюється дух і сутність громадянського суспільства. Позитивна динаміка збільшення кількості громадських організацій, розширення спектру їх діяльності, зміцнення їх матеріально-технічної бази та організаційної спроможності є, звичайно, важливим показником в розвитку громадянського суспільства в Україні. Проблема на даний час полягає в тому, що, по-перше, громадські організації ще не можуть належним чином співпрацювати з владою; по-друге, в Україні законодавчо не встановлена система фінансування цих організацій; по-третє, громадяни проявляють до них досить низький рівень довіри. Громадяни на сьогодні ще не сприймають громадські організації як дієвий механізм захисту своїх прав та недооцінюють можливості громадських організацій. Належна міцність громадських організацій буде забезпечена тільки тоді, коли громадяни нададуть їм широку соціальну підтримку. Громадські організації повинні довести свою необхідність, а громадяни водночас мають це зрозуміти.

Юрій Федоренко, експерт аналітик                                                      07.07.2015 року