Мгарський монастир відзначив 400 річчя від дня заснування

У 17- 18 сторіччі було створено літопис Мгарського монастиря. У ньому розміщені цінні відомості щодо історії обителі, та  й української історії загалом. Безцінні рукописи зберігаються тепер у різних наукових бібліотеках . Час від часу на території обителі зводили різні будівлі. Так, у 1785 році на місці, де любив молитися святитель Афанасій, вирішили збудувати дзвіницю. Будували її понад 50 років. Нині це – одна з головних окрас Мгарі. У тому ж таки 1785 році заснували скит з теплою церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Післяреволюційні роки – найсумніші сторінки в історії обителі…

У 1922 році в Лубнах почали масово вилучати церковні цінності. Спочатку це відбувалося спокійно. Але одного дня з Харкова приїхав нарком Середа з листом – вимогою віддати раку Афанасія Сидячого. (Рака була надзвичайно коштовним виробом, з чистого срібла і важила майже 5 пудів). Але ця вимога викликала надзвичайний супротив місцевого населення, яке вважало Афанасія своїм заступником. Люди з усіх куточків Полтавщини поспішали до монастиря. Десятки тисяч громадян оточили собор і не дали комісарам наблизитися до мощей святителя. Церковна служба тривала цілодобово, священники змінювали один одного через кожні 2-3 години. Народ прибував щодня. Комуністичних агітаторів не слухав ніхто. І тоді влада розпочала на околицях монастиря військові навчання. Сюди нагнали до 3 тисяч солдатів. Почалися маневри з кулеметною стріляниною , криками та вибухами. Але ніщо не допомогло. Люди продовжували прибувати. Допомогли комісарам обставини. Починалися жнива, і поступово люди роз’їхалися по домівках. Протягом трьох днів звільнилися всі виходи з монастиря, і монахи власноруч перенесли мощі святителя у дерев’яну домовину. Срібну коштовну раку комісари таки забрали до Харкова. Туди ж згодом переправили і мощі святителя Афанасія. Там же, у Благовіщенському соборі вони перебувають і дотепер. Спочатку радянські вандали хотіли знищити їх, але втрутилися грецькі дипломати. Адже за походженням Афанасій був греком. Боячись міжнародного резонансу, святиню на чіпали.

Найбільших потрясінь мгарський монастир зазнав під час Громадянської війни. Це-найтрагічніша, найдраматичніша сторінка в його біографії…

В ніч з 5(18) на 6 (19) серпня 1919 року , саме на престольне свято Преображення Господня , через обвинувачення щодо надання допомоги білогвардійцям, більшовики розстріляли 17 мгарських монахів з настоятелем на чолі. Поховали мгарських новомучеників поруч з скитською церквою… На місці поховання нині-скромний дерев*яний хрест. Біля нього в будь – яку пору року – завжди квіти.

На початку 30 х років на території обителі розмістили Патронат, що в ньому жили діти «ворогів народу»

З 1937 року на території Мгарського монастиря знаходився дисциплінарний батальйон, а з 1946 року-військові склади, згодом, аж до 1985 року – піонерський табір.

Православній церкві монастир повернули у 1993 році. 8 травня 1993 року Архієпископ Полтавський і кременчуцький Феодосій призначає і першого у післяреволюційні роки намісника Мгарського Спасо – Преображенського монастиря-ігумена (згодом архімандрита) о. Філіпа (Осадченка), нині – Преосвященний Філіп, Митрополит Полтавський і Миргородський. З того моменту і почалося відродження, нова сторінка в історії обителі. Згадуючи про ті часи, владика не міг приховати хвилювання:

« – Це було у 1993 році. Я, з благословення Владики Феодосія, єпископа Полтавського і Кременчуцького , їхав у Київ, у митрополію, владнати певні єпархіальні справи. По дорозі я заїхав у Лубни, у Мгарський монастир. Там тоді ще був піонерський табір лубенського заводу лічильних машин. Там була сувора охорона. Сторож, собаки…

Я попросився подивитися, і нас туди впустили. Я подивився собор-побиті шибки. На території монастиря – купи, купи сміття. В соборі-теж сміття… Штукатурки не було ніякої. Все побито, все за роки “світлої” радянської влади собор було розгромлено вщент. Дзвіниця стояла не ремонтована з початку 20 століття. І уявляла із себе, таке як то кажуть «печальное зрелище» . Вся ліпка була обвалена, оббита …Голуби, ворони…Отаке все було на території монастиря.. Я приїхав до владики і почав йому говорити, що треба нам відродити Мгарський монастир. Владика Феодосій сказав: «А як ми будемо його робити ? У мене немає монахів! Кого я туди пошлю?» Кажу йому: «Ваше високопреосвященство! Благословіть мене щось почати робить, а монахів Господь пошле. Владика Феодосій сказав: «Якщо ви бажаєте-їдьте». І ось так почалося відновлення Мгарського монастиря, я приїхав туди 8 травня 1993 року. Там був жах…Просто жах…Нікого не було. Монахів не було жодних там, я приїхав сам. І з цього моменту почалася історія відновлення».

15 травня того ж таки 1993 року, у день пам’яті святителя Афанасія, відслужили першу літургію, а у лютому 1994 року здійснили перший за десятки років монашеський постриг. З того часу тисячі паломників щороку приїздять до Мгару.

Той, хто побував у Мгарській обителі хоча би один раз, повертатиметься сюди знову і знову. Щоб вдихнути на повнії груди вітер, наповнений п’янким чебрецем, м’ятою та липою. Щоб полинути думками у височінь-аж вище куполів собору. І щоб з першими ударами дзвонів ще раз зрозуміти – найважливіше – ось воно, тут. А за мурами монастирськими нічого важливого геть немає….