ГО "Громадське об’єднання Полтава"

Одним із найважливіших питань сьогодення, напевно, є проблема медичного обслуговування в Україні. Загальновідомо. що основним критерієм суспільного розвитку країни, відображенням її соціально-економічного розвитку виступає саме стан здоров’я населення, його середня тривалість життя. Нажаль, сьогодні за цими показниками Україна катастрофічно відстає від більшості розвинених країн. За статистичними даними, на 1000 осіб країни припадає більш ніж 1500 захворювань. Україна має один із найгірших показників серед європейських систем охорони здоров’я. Україна посідає друге місце в європейському регіоні за рівнем смертності, яка збільшилась на 12,7% у період із 1991 по 2012 рр., тоді як у Європейському Союзі цей показник знизився на 6,7%. Важко переоцінити необхідність якнайшвидшого реформування системи охорони здоров’я України. Тому Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015 – 2020 років, запропонована Міністерством Охорони Здоров’я, викликає таку зацікавленість серед медичних працівників, експертів та пересічних громадян.

Не минає й дня, щоб у ЗМІ не обговорювали так звані медичні реформи. Втім, незважаючи на посилену увагу суспільства й обіцянки чиновників кардинально оновити галузь, реформи в ній відбуваються болісно і часто за незрозумілим сценарієм.

Нажаль, офіційний текст документу «Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015 – 2020 років» ми не знайшли на офіційних сайтах МОЗ України, ВР України, Кабінету Міністрів України та Офіційному інтернет-представництві Президента України. Не зрозуміло, яким чином він з’явився на багатьох інформаційних інтернет-ресурсах (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/NT1138.html, та сторінках деяких Управлінь охорони здоров’я. (http://www.uoz-mk.org.ua/index.php/golovna/podiji-ta-anonsi/631-natsionalna-strategiya-pobudovi-novoji-sistemi-okhoroni-zdorov-ya-v-ukrajini-na-period-2015-2025, http://ses.gov.ua/articles/1/102/nats-onalna-strateg-ya-reformuvannya-sistemi-ohoroni-zdorov-ya-v-ukra-n-na-per-od-2015-2020-rok-v/ та інш.). Чи офіційною ми маємо вважати сторінку «Стратегічна дорадча група з питань реформування системи охорони здоров’я в Україні» (http://healthsag.org.ua/strategiya/)? Але читаючи негативні дописи на цій сторінці стосовно запропонованої стратегії якось не до душі вважати її офіційною. «Реформ нет! И не будет до тех пор, пока местные мед власти не будут стараться давать хорошие показатели в Киев, пока у руля больниц и амбулаторий будут сидеть бездарные руководители не способные проявлять инициативу, принимать решения и думать не о своей репутации, а о населении и о том, как улучшить работу врача! Врачи завалены ворохом отчетов и бумаг, которые являются единственными показателями работы. Идет сплошное враньё по статистике, на основании которого даются противоречивые приказы. Врачи не заинтересованы в увеличении кол-ва пациентов, т.к. нагрузка не оправдывает зарплату. И самое главное – МЫ НЕ ЗАНИМАЕМСЯ ПРОФИЛАКТИКОЙ И РЕАБИЛИТАЦИЕЙ, у нас нет возможности проводить ЛФК, занятия в бассейнах, массаж. А ведь это смогло бы во многом уменьшить кол-во больных и соответственно сократить затраты на лечение! Это касается малообеспеченных людей, пенсионеров, детей. МЫ РАБОТАЕМ НА ФАРМБИЗНЕС!!! ВСЁ ОЧЕНЬ ПЕЧАЛЬНО! МЫ – РЕАЛЬНО РАБОТАЮЩИЕ ВРАЧИ, ПОКА ВАМ И ВАШЕЙ ГРУППЕ НЕ ВЕРИМ!!!» (http://healthsag.org.ua/2015/03/17/opublikovano-finalnu-versiyu-natsionalnoyi-strategiyi-reformuvannya-sistemi-ohoroni-zdorov-ya-v-ukrayini/). Тим більш, що схоже колективу Стратегічної дорадчої групи нічого відповісти по суті на докори та запити дописувачів. Не дивно, що самі лікарі після публічного обговорення проекту Стратегії у Харкові, пишуть наступне: «Уважаемый Александр Квиташвили! К сожалению, до сих пор сотрудникам реформируемой отрасли известны только ее общие черты». (http://healthsag.org.ua/2015/02/13/proanalizovano-rezultati-publichnogo-obgovorennya-proektu-strategiyi-u-harkovi/#more-595). «Шкода, що не відбулося справжнього обговорення стратегії у Львові, а лише фактична презентація». Такий допис залишив на сайті лікар після публічного обговорення проекту Стратегії реформи у Львові (http://healthsag.org.ua/2015/01/30/30-sichnya-publichne-obgovorennya-proektu-strategiyi-reformi-vidbulosya-u-lvovi/#more-555).

За 23 роки незалежності України Міністерство Охорони Здоров’я змінювало своє керівництво 18 разів. 10 з 18 міністрів очолювали міністерство менше 1 року. Кожен з очільників планував та проводив реформування галузі. Але…………… Залишаючи посаду він пояснював критичний стан галузі тим, що йому не дали нічого зробити. Цілком ймовірно, що така незадовільна робота пов’язана не з відсутністю фахових спеціалістів та експертів у медичній сфері. Перш за все відсутність політичної волі найвищого керівництва країни є найбільшою перешкодою реформуванню.

Тішить те, що розробники Стратегії 2015 – 2020 розуміють, що реформа охорони здоров’я — це потужний інструмент зменшення нерівності в суспільстві, підвищення соціальної згуртованості та стабільності. І на цьому переконанні будується вся Стратегії 2015 – 2020. Але, зважаючи на критичний економічний стан та вкрай низький рівень доходу переважної більшості населення України, не зовсім зрозумілими є ініціатива розробників заохочувати більш забезпечену частину населення…, щоб вона піклувалася про своє власне здоров’я. Не вказані механізми реалізації турботи про соціально незахищені верстви населення та покриття видатків на передбачені розробниками у проекті Стратегії 2015 – 2020 субсидії відповідно до потреб зазначеної групи, особливо зважаючи на виписану ними умову: «наскільки це можливо в рамках бюджету». Складається враження, що автори проекту Стратегії 2015 – 2020 не врахували ризиків щодо позбавлення безоплатної медичної допомоги значної кількості населення України, адже важко пояснити невизначеність категорій незахищених верств населення з одного боку, а з іншого — відсутність відповідної статті в держбюджеті, спрямованої на забезпечення послугами незахищених верств населення.

Декларуючи прихильність європейським цінностям, у нас живуть за подвійними стандартами. Хтось бачив у Європі спецлікарні для політичної еліти, що утримуються за рахунок платників податків? Наша знаменита лікарня у Феофанії, що обслуговує представників влади, отримує солідне фінансування з держбюджету, яке збільшується з кожним роком. Уявіть собі: на лікарню для нечисленної групи людей, що живуть на політичному Олімпі, йде близько 1% коштів від бюджету, виділеного на лікування решти 43 млн. громадян.

Не вирішено питання щодо встановлення рівня гарантованого мінімуму безоплатної медичної допомоги, не розроблено та не затверджено жодних державних гарантій такої допомоги, не визначено ані категорій, ані порядку забезпечення нею незахищених верств населення. Розробники Стратегії не приділяють уваги необхідності змін до податкового законодавства у разі запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування. Адже існуюча база оподаткування та ставки податків, які нині сплачують громадяни й роботодавці, вже містять складову на забезпечення населення меддопомогою.

Основними принципами будування нової системи охорони здоров’я, на думку авторів, мають стати: орієнтованість на людей, орієнтованість на результат та орієнтованість на втілення. Незрозумілим є механізм досягнення поставленої розробниками цілі створення пацієнтоцентричної системи охорони здоров’я. Особливо зважаючи на те, що для досягнення зазначеної мети вони пропонують «розробити проміжні результати для створення доступу і подальшого користування якісними медичними послугами, забезпечення вибору, безперервності обслуговування, безпеки, інституціональної продуктивності». І лише після того, «як бажані цілі і завдання будуть викладені відповідно до зазначеного вище, Україна має зробити свій вибір і визначитися з рішеннями, які функції візьме на себе система охорони здоров’я». Які функції може взяти на себе система охорони здоров’я?!  Підвищення врожайності зернових культур?!!

Розробниками не визначено шляхів врахування думки ключових учасників медичних правовідносин — пацієнта та медичного працівника.

На жаль, у Стратегії 2015-2020 практично не згадується про інтереси медичної спільноти та розвиток військової медицини, що є надважливим завданням в умовах воєнного протистояння України, не приділена увага необхідності розвитку екстреної та інтенсивної допомоги, відновлення системи.

Аналіз наявного стану системи охорони здоров’я, наведений у першій частині Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015 – 2020 років, носить досить узагальнений характер. У І розділі Стратегії 2015 – 2020 сказано: «Фіаско системи охорони здоров’я України зумовлене архаїчним станом закладів охорони здоров’я, які фактично не орієнтовані на пацієнта та неспроможні надавати ефективні, якісні послуги. Організаційні, правові, фінансові, управлінські, економічні, структурні, кадрові, інформаційні та інші фундаментальні помилки заважають Україні отримувати вигоду від власного людського капіталу, навіть незважаючи на те, що українці витрачають на охорону здоров’я значну частку свого доходу». Перелік загальних термінів не розкриває справжні причини вкрай незадовільного стану медичної галузі. Які «інші  фундаментальні помилки» автори мають на увазі?

Замість системного аналізу слабких і сильних сторін діючої системи охорони здоров’я України та визначення засад формування програми дій, розробниками надано негативну оцінку галузі та загальні цілі та завдання, які можуть включати значну кількість різних за змістом значень.

Детально розглядаючи питання подальшої долі галузі охорони здоров’я, передусім потрібно вивчити помилки минулого. Аналіз історії реформування вітчизняної медицини за роки незалежності нашої держави переконливо свідчить, що, незважаючи на численні спроби реформування, до сьогодні ані громадяни країни, ані медичні працівники так і не відчули реальних позитивних змін. Перед тим як розробляти план дій на майбутнє, маємо визначити, що і як ми реформуємо. Перше і головне — проведення інвентаризації наявної матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу галузі. Це основоположний момент. Оскільки, якщо не існує матеріальної бази і немає необхідних медичних кадрів, нам просто не буде чого змінювати і не буде з ким. А необхідних медичних кадрів майже немає. Зокрема, ще 2008 року на Колегії МОЗ України було оголошено, що в країні не вистачає понад 50 тис. медпрацівників. З того часу цифри офіційно більше не оприлюднювали. Чому? Тому що це — катастрофа! Навіть у «благополучних» регіонах укомплектованість лікарями становить приблизно 76-80%, особливо страждає первинна ланка. Третина працюючих — лікарі пенсійного віку серед яких є багато таких, кому за 80 років! Не від «хорошого життя» люди такого віку досі працюють у галузі. А тому, що медики мають не тільки мізерну зарплату, а й отримують і найменші пенсії, що не забезпечують їх у старості.

До цього ж держава ще й підвищила пенсійний вік для медиків, які працюють у шкідливих умовах, щодня ризикуючи підхопити небезпечні хвороби. Підвищено й стаж, необхідний для виходу на пенсію за вислугу років, що також певною мірою було стимулом для медпрацівників.

Складається враження, що замість вирішення кадрового питання, держава створює всі умови для посилення відтоку фахівців із галузі. Згадана проблема не є суто українською: за даними ВООЗ дефіцит кадрів у охороні здоров’я є глобальним питанням. Нині у світі не вистачає понад 7 млн. медпрацівників, а за прогнозами до 2035 року дефіцит становитиме 12 млн. Молоді лікарі не бачать іншого виходу, ніж виїхати на роботу за кордон, і місце їм там завжди знайдеться. На жаль, МОЗ України, замість оперативно реагувати на ці факти та вживати рішучих, чомусь самоусунулося від вирішення згаданої проблеми, прикриваючись міфом про те, що лікарів у нас надлишок. Одне лише запитання: хто буде впроваджувати реформи, якщо ситуація не зміниться? Працюючі пенсіонери з урізаними пенсіями? Ті медичні працівники, які залишаться? Тоді доведеться подвоїти або навіть потроїти норми навантаження на них. Хто захоче працювати в таких умовах?

Крім того, сьогодні на рівні Уряду запроваджено скорочення посад у галузі. Поки що на місцях «жертвують» вакантними посадами. Однак, по-перше, ніхто не відміняв законодавчо визначені нормативи з кадрового забезпечення — тобто ми є свідками чергового порушення законодавства. По-друге, скорочення навіть вакантних посад автоматично призведе до погіршення умов праці існуючого персоналу закладів охорони здоров’я, значно збільшивши навантаження на медпрацівників. Та якщо за наявності вакантних посад керівник закладу доручає працівникам роботу за суміщенням професій або посад із відповідною доплатою, то в разі їх відсутності й цього зробити не зможе. У нього залишиться один шлях: збільшити навантаження на працюючий персонал при збереженні існуючого рівня оплати праці — і це неприпустимо. Якщо оплата праці персоналу, який буде впроваджувати ринкові реформи, буде недостатньою — ринок вирівняє її сам за рахунок корупційної складової.

Висновки розробників щодо вказаних вище проблем охорони здоров’я мають заплутаний та виключно оціночний характер: «Низька заробітна плата, незалежно від обсягу та якості роботи, що надається в технологічно і професійно зношеному середовищі, а також жорсткі робочі правила вкупі з незрозумілими рішеннями політично призначених начальників мають вплив на етику, мораль і соціальну привабливість професії медичного працівника».

Стратегія 2015-2020 також не містить інформації щодо плану провадження постійного контролю за ходом реалізації реформ, шляхів коригування планів із реально досягнутими цілями.

У документі не відображено, яким саме чином пропонована модель «нової» системи охорони здоров’я враховує очікування суспільства щодо прозорості галузі, впровадження принципу справедливості та дозволить досягти її основної, на думку міжнародних експертів, мети — покращення здоров’я населення України.

МОЗ України, Уряд та Президент України повинні запровадити постійний, відповідальний, суспільно значущий діалог відносно стратегій та плану дій із порятунку системи охорони здоров’я, з її оцінки відповідно до рекомендацій ВООЗ, враховуючи міжнародні зобов’язання, вітчизняний та міжнародний досвід.

Стратегія та план дій повинні забезпечувати заходи з попередження ризиків та негативних наслідків для перехідного періоду і подальшого запровадження належного фінансування охорони здоров’я, зокрема шляхом використання усіх наявних можливостей і ресурсів, залучення до співпраці міжнародних та приватних організацій при активній координації держави та медичної і пацієнтської спільноти. План має визначити, яким чином буде забезпечений справедливий доступ усіх верств населення до якісних та безпечних медичних послуг. Початком і головним критерієм сучасних реформ в медицині повинні стати оцінка потенціалу галузі, а також оцінка й аналіз запроваджених регіональних ініціатив.

За словами експерта, одного з творців стратегії, за минулі місяці нічого не зроблено, щоб вивести систему охорони здоров’я з глибокої кризи. Все крутиться виключно навколо закупівель та фармації. Розрахунки економістів, пропозиції вчених, фахівців з величезних досвідом роботи — все це залишається незатребуваним. Як гірко пожартував експерт, МОЗ замість програми видає слогани.

Так чи інакше до того часу, поки не буде змінена Конституція України, реформи будуть малоефективними. Першочергове рішення на сьогодні має бути визначено щодо ст. 49 Конституції України, яка встановлює заборону на скорочення існуючої мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я і декларативно говорить про безкоштовність медичної допомоги.

На мою думку, Національній стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015 – 2020 років бракує чіткої логіки і послідовності тексту. Документ «сирий», багато неопрацьованого матеріалу. Він швидше схожий на збірку розрізнених експертних думок. Не містить узагальнених результатів дослідження та аналізу розробниками внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування та стану галузі. Відсутній належний економічний аналіз.

А сама реформа має перспективи на успіх лише за умови децентралізації, надання лікарям фінансової свободи і стимулювання інвестицій у медичну галузь.

Як сказала Верховний представник ЄС з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Федеріка Могеріні: «Ці реформи та терміновість впровадження не повинні бути спрямовані на задоволення ЄС. Вони повинні впроваджуватися для того, щоб задовольнити народ України».

Федоренко Юрій, експерт-аналітик