Енергоефективність в Україні – необхідності та реалії
На сьогоднішній момент проблема енергоефективності для нашої країни стоїть особливо гостро, адже вона є одним із шляхів ефективного існування в світі, охопленому дефіцитом енергії.
Однак реалії залишаються невтішними, проблеми, що майже подолані в розвинених країнах світ, для нас продовжують бути актуальними:
- Неефективне та нераціональне або часто хижацьке використання природних ресурсів, що спричинили сучасні енергетичну та продовольчу кризи. Брудні узбіччя, засмічені ліси та водойми, відсутність сівозмін та недотримання інших технологій вирощування сільськогосподарських культур, неефективні технології видобутку окремих природних ресурсів, неналежний контроль за викидами та скидами забруднюючих речовин у водні ресурси і підземні горизонти, тощо;
- Невиконання та нехтування з боку виконавців на місцях певних законів, розпоряджень та рішень, таких, як наприклад: ЗУ «Про енергозбереження»; Розпорядження Кабміну від 27.12.2008 № 1567-р «Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів»; Розпорядження Кабміну від 11.02.2009 № 159-р «Деякі питання реалізації державної політики у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів»; Постанова Кабміну від 14.03.2001 № 241 «Про використання бюджетних асигнувань на виконання енергозберігаючих проектів»; Постанова Кабміну від 01.03.2010 № 243 «Про затвердження Державної цільової економічної програми енергоефективності на 2010-2015 роки»; Указ Президента України від 16.06.1999 № 662/99 «Про скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та державними підприємствами»; Указ Президента України від 28.07.2008 № 679/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.05.2008 «Про стан реалізації державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів»; Наказ від 17.03.2009 № 33 Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання ресурсів «Про затвердження Методики галузевих, регіональних програм енергоефективності та програм зменшення споживання енергоресурсів бюджетними установами шляхом їх раціонального використання», що призводить, до нікчемного використання енергоресурсів та значних витрат з бюджету, які було б за доцільніше направити на інші потреби держави та суспільства;
- Монополізації окремих видів природних ресурсів, а також недотримання технологій споживання та використання природних багатств з метою отримання більших прибутків на протязі обмеженого періоду.
Все це та багато іншого, заважає підвищити рівень енергоефективності та енергозбереження, підвищити рівень ефективності використання палива та енергії в усіх галузях народного господарства, скоротити обсяги використання та знизити затрати за рахунок заощадження паливно-енергетичних ресурсів, зменшити витрати на оплату енергоносіїв, скоротити обсяги використання паливно-енергетичних ресурсів; знизити енергоємність суспільного виробництва до рівня розвинених країн світу, зменшити обсяг використання природних ресурсів.
Постає закономірне питання: «Чому!?»
Можливо тому, що запровадження енергоефективних технологій, дотримання норм законодавства та використання альтернативних видів енергії, обмежить доступ наших можновладців до «кормушки» державного бюджету, казнокради залишаться без можливості отримувати свій відсоток з мільйонних затрат на щорічну реконструкцію та відновлення відпрацьованих елементів енергосистем.
Наприклад в багатьох країнах світу таких як Бельгія, Голландія, Швейцарія та інших, вже давно використовують в якості пального для обігріву власне сміття, однак ми продовжуємо використовувати природній газ, який закуповуємо по штучно завищеним цінам, та ще й у країни, що являється наразі порушником територіальної цілісності та миру в Україні. Збагачуються при цьому купка олігархічних кланів, а власне сміття лишається гнити на сміттєзвалищах, які зовсім не прикрашають оточуючий ландшафт та завдають значної шкоди довкіллю.
Яскравим прикладом неефективного управління з боку держави може слугувати той факт, що наприклад, встановлення одного якісного (не Китай) комплекту для вуличного освітлення на альтернативних джерелах енергії (опора, ліхтар на світло-діодах, фотоелектричний модуль, вітрогенератор, накопичувач електроенергії та датчики освітлення і руху), наразі обійшлося б для бюджету приблизно в 40 000 грн. Гарантійний термін напрацювання даного комплекту без заміни окремих елементів та втрат в ефективності, складає 10 років.
Місячні ж витрати на експлуатацію однієї світло-точки (рахунки за спожиту електроенергію, енергоємність, втрати енергії на лінії, перетоки реактивної енергії, заміна окремих елементів та робота обслуговуючого персоналу) з використанням звичайного ртутного ліхтаря невеликої як для них потужності в 250 Вт. гарантійний термін напрацювання, якого не перевищує 3 років, виливаються бюджету приблизно в 700 грн., тобто в 8 400 грн. на рік. Заміна ж такого ліхтаря кожні 3 роки, в середньому виливається ще в 2 500 грн. Отже витрати на експлуатацію такої системи за 10 років становлять – 91 500 грн.
Окупність проекту на встановлення світло-точки з використанням альтернативних джерел енергії складала б 4,7 роки, а зважаючи на гарантійний термін напрацювання то економія в розрізі 10 років, настала б вже за 2,2 роки.
Таких прикладів можна навести безліч, але і так зрозуміло, що запровадження енергоефективних технологій суттєво вплине на об’єм гаманця розпорядника коштів на місцях, звісно ж в гірший, для нього, бік.
Отже прямий шлях до ефективного використання природних ресурсів та запровадження енергоефективних технологій, для нас знову ж таки лежить через подолання корупції, але це вже зовсім інша тема і боротися з цим мають наші народні обранці, хоча і така перспектива наразі видається досить туманною.
Юрій Федоренко, експерт аналітик 10.07.2015 року