Напередодні новорічних та різдвяних свят волонтери Полтавського батальйону небайдужих відвідали бійців однієї із рот 72-ої Окремої механізованої бригади. Військові тримають позиції за Авдіївкою, де до ворога лише кілька десятків метрів.
Консервація, фруктова сушка, цукерки, печиво, терті пироги, пиріжки, мандарини, холодець, котлети, домашня тушківка, сухі горохові супи, сало… Шкарпетки, майки, теплі светри, підкладки, термобілизна, шапки та рукавиці, медикаменти… Усе це до Свято-Успенського кафедрального собору приносили і привозили жителі Полтавської області. Окрім цього, волонтери передали нашим захисникам 4 рації, 2 біноклі, набір ключів для ремонту автомобілів та маскувальні костюми, придбані за кошти небайдужих полтавців.
За цей рік потреби військових не зменшились, а лише переформатувались, говорить волонтер ПБНу Роман Людвік, який уже більше двох років возить допомогу бійцям. Чоловік був по всій лінії фронту так званої зони АТО. Зібрав чудову команду для поїздок – кум Дмитро та Віталій, який ремонтує автівки. За цей час віддали близько десятка УАЗів, а ще пригнали розвідникам ВАЗ–2102.
“За всі роки поїздок на фронт до хлопців переоцінюєш багато речей. Там війна, стріляють, а тут мирний час і мало хто розуміє за що солдати стоять. Немає усвідомлення того, що зараз потрібна допомога їм усім, багато і постійно. За цей рік потреби не зменшились, а лише переформатувались. Якщо раніше ми везли картоплю, тушківку, закрутки, теплі речі, то зараз – ЗСУ забезпечує цим відсотків на 90. А ось бензопилки, комплектуючі до них, електроінструменти – це те, що зараз дуже потрібно. Навіть, на тій же передовій, де 7,10,15 км до населеного пункту не мають змоги купити ні цигарок, ні запальничок», – говорить Роман Людовік.
Потім взяв гітару, заграв для військових, які вже зібралися навколо. Роман співає для бійців, які несуть службу на фронті. У такі хвилини погляд бійців змінюється: стає мрійливим, глибоким, сумним або ж навпаки – веселим.
Волонтери довго не затримувались на гостинах у бійців однієї роди, адже їх чекали й інші. На жаль, через ускладнення погодних умов не вдалось потрапити на шахту Бутівка, тож волонтери лише передали допомогу, розповіла небайдужа з ПБНу Олександра Сиротенко.
«Хочеться перед святами нагадати їм, що вони не самі, що вдома їх чекають, що за них хвилюються багато полтавців. Зараз, в цій зоні знаходиться багато наших земляків – із Диканьки, Зінькова, Гадяча, Лубен, Хорола. Хлопцям зараз дуже складно, в першу чергу, морально. Тож спілкування з волонтерами багато в чому їм допомагає. У березні виповнюється три роки ПБНу, а в червні 3 роки, як ми їздимо на схід з гуманітарною допомогою. Що для мене дорога війни? Дорога хвилювань, знайомств, зустрічей, спілкування. Дорога віри і надії, в тому плані, що ми всі об’єднуємось навколо ідеї сильної та незалежної України, яка може дати відсіч агресору», – роздумує Олександра Сиротенко.
Військові та волонтери переконані – Україна важливіша, ніж своє благополуччя.
