«День ветерана АТО», як пам’ятна дата, спричинена викликами сьогодення

Герої Небесної Сотні врятували Україну від беззастережної катастрофи державного диктату і дали шанс Майданній Україні боротися проти епохи тотального цинізму за мир як спосіб майбутнього життя.

Війна на Донбасі перетворила Майданну Україну в середовище, яке протистоїть світовим процесам, що нав’язуються зовні, коли тероризм із звичайних локальних нападів маргинально-авантюрних індивідів чи мікрогруп перетворюється в масштабну технологію використання глобалізації світу в інтересах відсталих за сутністю економіко-технологічних укладів.

Учасники АТО, які воювали, втрачали товаришів і побратимів, а потім дивилися в очі їхнім матерям, дружинам і дітям, мають право на шанування, але не лише себе, а вшанування і реалізацію, передусім, мрій загиблих та їхніх дітей за допомогою суспільства.

Нажаль, сьогодні ветерани АТО зовсім не відчувають підтримку держави, затягування строків отримання статусу учасника бойових дій, тони паперів, сотні судових процесів, де дружини або матері загиблих воїнів доводять, що їх близькі загинули саме в ході проведення АТО, а не де інде, люди відчувають себе забутими та покинутими. Найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять близьких.

Зважаючи на вищевикладене, час вже і нашим можновладцям згадати про тих хто захищає свою країну, та започаткувати загальнодержавну пам’ятну дату – «День ветерана АТО».

Цей день не буде святом, це лише те, що «Ми» можемо віддати людям, які зупинили розвал України, вставши на шляху тероризму та зовнішнього агресора, врятувавши мільйони життів і доль. Будь-яка війна – це катастрофа, вона нехтує найціннішим на землі: людським життям. Згадуючи загиблих земляків, ми маємо в глибокій скорботі схилити голови і мовчати. Мовчати і згадувати усіх тих, хто повернувся живим і всіх полеглих, які назавжди залишилися молодими, чиї імена викарбуються в історії, ті хто виявили верх патріотизму та справою довели любов до Батьківщини.

Час вже і Міністерству освіти України, розпочати дії, які б відповідали викликам сьогодення та нової історії, а насамперед розробити спеціальний курс військово-прикладної підготовки, який включав би вивчення історії новітньої війни.

При цьому школярі могли б підтримувати зв’язки з ветеранами та їхніми сім’ями, допомагати їм та свідчити про реальний стан справ ветерана через відповідні сторінки на сайті школи.

Самі ж громадяни України вже зараз можуть вшановувати учасників АТО, не чекаючи встановлення офіційної загальнодержавної дати. Відтак можливо визначити кілька дат протягом року, скажімо раз у квартал, та проводити певні масові заходити.

Однак на зараз, щодо встановлення якоїсь конкретної дати є певні застереження, насамперед, щодо встановлення загальнодержавної дати «Дня ветерана АТО» тільки по завершенню війни. Будь-яка дата до цього моменту є недоречною, оскільки відображає поточний стан подій, а не реальне становище і оцінку подій як цілісну картину.

Цей день має бути днем вшанування учасників АТО, причому всіх категорій включно з волонтерами. Він має бути раною, яка болить кожному. І лікувати яку потрібно спільними зусиллями.

Мери міст та селищ мають надати розпорядження, щодо закладання «Парків ветеранів АТО», та встановлення на їх території меморіальних дощок, однак імена загиблих воїнів з міста чи району слід буде нанести лише після припинення АТО, щоб вшанувати кожного з них.

Товариству сприяння оборони України, доречно було б в такі дати проводити день відкритих дверей для всіх бажаючих, де б читалися лекції на тему патріотизму та основних принципів оборони держави, а також військово-польові навчання на зразок тих, що спираючись на більш ніж столітній досвід проводить молодіжна організація «Пласт», яку також необхідно залучити до процесу.

Отже такі дії можновладців, державних інституцій та громадян дадуть змогу започаткувати загальнодержавну пам’ятну дату, викликану потребами сьогодення, не словом, а ділом довести учасника АТО та їх сім’ям свою турботу та небайдужість.

Федоренко Юрій, експерт-аналітик